Apocalipsis Z: El principio del fin · 2024 · 1 мин.
Інтимна історія виживання, де людина бореться не з монстрами, а з власною ізоляцією. Манел, один з небагатьох імунних до смертельного вірусу, блукає пустками колишнього світу, де кожен крок нагадує про втрату дружини. Його бункер — не сховище, а клітка для спогадів, а виходи на поверхню — ритуал, щоб переконатися, що він ще живий. Поки інші перетворюються на істот, які полюють за плотью, він шукає сенс у порожнечі. Фільм уникає епічних баталій на користь психологічного напруження. Наприклад, сцена, де Манел годує білявого пса консервами — останніми зі своїх запасів, — стає мовчазним діалогом між двома самотніми істотами. Пес, навіть не здатний вити, стає його єдиним свідком. Але навіть цей мінімалістичний світ руйнується, коли герой натикається на групу вцілілих, що ховаються в підземному сховищі. Тут немає лідерів чи героїв — лише люди, які вчать один одного брехати. Наприклад, дівчина-підліток, що зберігає плідку кулю в кишені, зізнається: вона стріляла в матір, перш ніж та перетворилася. Манел, який ніколи не міг знайти сил зробити те саме з дружиною, розуміє — його імунітет не рятує від провини. Кульмінація — не битва з натовпом заражених. Це тиха розмова біля вогнища, де Манел вирішує, чи варто відкрити іншим свою таємницю. Чи стане він їхнім щитом, чи продовжить бігти? Фінал не дає відповіді, але підкреслює: найнебезпечніший вірус — це страх перед близькістю. Іноді вижити означає навчитися знову торкатися руки, навіть якщо вона може вбити.
