Dragonfly · 2026 · 98 мин.
Елсі сидить біля вікна й дивиться на вулицю. Дні такі самі: чай, тиша, спогади. Її син Джон живе за кілька кварталів, але здається — за тисячі кілометрів. Він дзвонить раз на тиждень, говорить про погоду й здоров'я, але голос у нього чужий. Слова падають, як камінці у воду — без луни. Соціальні працівники приходять щодня: приносять їжу, вимірюють тиск, щось записують у папірці. І йдуть. Не питають, як вона насправді. Не дивляться в очі. Елсі звикла. Але кожен раз, коли зачиняються двері, вона зітхає, дивиться в стелю й думає: «Боже, за що? Чому я нікому не потрібна?» А потім з'являється Коллін. Молода, з великим собакою, із голосом, який звучить як теплий плед. Вони зустрілися випадково — на вулиці, через якусь дрібницю. Але Коллін не просто привіталася й пішла. Вона повернулася. Принесла чай, сіла поруч, слухала. Слухала по-справжньому. Вона не заповнювала папери й не дивилася на годинник. Вона просто була поруч. І поступово Елсі знову почала сміятися, виходити на вулицю, чекати на новий день. Бо тепер вона знала, що її чекають. Але чим міцнішою ставала їхня дружба, тим важчим ставало дихати довкола. Джон почав з'являтися частіше. Спочатку з турботою, а потім — із підозрою. Він дивився на Коллін, як на ворога. Його ревнощі й давня провина перетворилися на приховану злість. І тепер Елсі опинилася між двома вогнями: між сином, який хоче контролювати, і подругою, яка хоче просто бути поряд. І ніхто не знає, чим це закінчиться. Бо іноді найбільша загроза приходить не зовні. А від тих, хто колись був найближчим.
