Nr. 24 · 2024 · 112 мин.
Напружена історична драма про те, як звичайний юнак стає символом боротьби в окупації. 1940 рік. Гуннар, 19-річний учень з Рюкана, спостерігає, як німецькі солдати перетворюють його місто на фортецю страху. Коли його найкращого друга розстрілюють за спробу втечі, він вирішує боротися — не зброєю, а хитрістю. Перший крок — підпал складів зі спорядженням, де він залишає на стіні номер «24», свій ярлик з майстерні. Це стає початком легенди. Фільм не героїзує війну — він показує її через дрібні перемоги та великі втрати. Гуннар перетворюється з наївного хлопця на стратега: вчить групу таких же відчаюхів виготовляти вибухівку з господарських речей, псує лінії зв’язку, розповсюджує листівки з правдою про окупантів. Наприклад, сцена, де він підлаштовує вибух у кінотеатрі під час показу нацистської пропаганди, розкриває його геній — він б’є ворога його ж зброєю: страхом. Але кожен акт опору має ціну. Коли гестапо заарештовує його сестру, Гуннар стикається з вибором: здатися або пожертвувати рідними. Наприклад, діалог у підвалі, де він кричить на побратима: «Ми не вбивці!», а потім сам підриває потяг з солдатами, показує його внутрішній розкол. «Осло-банда» перестає бути групою мріячів — вони стають солдатами тіні, де кожен день може стати останнім. Фінал не про тріумф. Гуннара захоплюють, але легенда про «Номер 24» живе. Останній кадр — дівчина в окупованому місті малює на стіні ту саму цифру, а за кадром звучить його останній лист: «Я не герой. Я просто навчився говорити „ні“». Стрічка нагадує: іноді найважливіші битви відбуваються не на фронті, а в тиші підпілля, де звичайні люди роблять неможливе.
